На українських берегах Дністра лише п’ять замків – Галичі, Мар’ямполі та Раковці (Івано-Франківська область) збереглися руїни колишніх твердинь, а в Хотині (Чернівецька область) та Білгород-Дністровському (Одеська область, місце впадіння Дністра в Чорне море) стоять потужні фортеці.
Біля сіл Велика Слобіда (Кам’янець-Подільський район Хмельниччини) і Нагоряни (Кельменецький район Буковини) знімаються над водою сірі вежі.
Здалеку – повна ілюзія середньовічних руїн. Підпливеш ближче – і побачиш, що давні замчища – це насправді стрімкі скелі. У народі їх називають «говди».
Говди зустрічаються над Дністром також біля села Демшин і ще одного середньовічного скельного монастиря (сусіднє село Субіч).
Такі місця не могли не породити легенд.
Три Нагорянські скелі називають Дідом, Бабою і Дочкою. Синопсис простий: колись жив тут багатій з дружиною і красивою дочкою, яку доля подарувала парі уже на схилі років.
Дівчина покохала бідного сільського пастуха, батьки були проти мезальянсу. Тим більше, до красуні надсилав вже сватів господар Нагорян. Донька не хотіла пов’язувати життя з нелюбом і мріяла лише про свого обранця.
Батько, дізнавшись про таке, відіслав хлопця працювати плотогоном – сплавником лісу на Дністрі. Робота ризикована й небезпечна – і під час весняної повені пастух назавжди зник у дністрових хвилях.
А дівчина кинулася з високої кручі в річку. Зламані горем батьки заповідали поховати себе біля могили єдиної дитини. Дід, Баба, Дочка.
Ще в селі розповідають, що одна зі скель Дністровського каньйону насправді вулкан. Версія не менш фантастична, ніж підземний хід з кам’янецької Старої фортеці до Хотина.
Кілька років тому на одній із говд місцеві жителі спорудили капличку. З води вона здається орлиним гніздом. Поруч майорить прапор України.
Таож, ще однією з мальовничих місць Дністра є група скель під селом Велика слобідка – їх у народі називають Козячою Церквою.
Народна назва була не до вподоби шляхтичам Лесневичам, і вони придумали свою власну – Замчисько. До речі, скромний – одноповерховий – шляхетський маєток зберігся, зараз у ньому сільська школа.
Мостів в цих краях небагато: між Заліщиками та Звенячином, межи Жванцем та Атаками – а наступний аж у Новодністровську.
Раніше були пороми, зараз більшість із них не діє, однак усе ще працює пором, що зв’язує село Устя на Кам’янеччині з Вороновицею Чернівецької області.
Тут популярне місце відпочинку лінивого, пляжного – але й любителям історії може бути цікаво: під готель в Усті останні кілька років пристосовують старий панський маєток Дверницьких.
Яким він був колись, видно на акварелі білоруського мандрівного художника Наполеона Орди.
Ще поблизу Устя є вапнякова скеля, схожа на голову велетня в шоломі, яка не могла не прирости легендою.
Кажуть, іще за часів, коли спокій місцевих жителів турбували татарські набіги, жив на Дністрі сміливий воїн.
Під час однієї битви зі східними непроханими гостями, коли загинули всі побратими, він залишився один на один із татарським загоном.
Взявши обіруч меча, воїн рубав і рубав – аж поки берег не тріснув від його богатирської сили – і велетень, засипаний по шию тілами ворогів, не перетворився на скелю.
Меч хороброго воїна, кажуть, лежить десь поруч зі скелею, хто його знайде – стане королем і буде непереможним.
Але краще не шукати меча, а мандрувати далі – до сусіднього з Устям села Цвіклівці – щоб побачити один із найбільш привабливих українських ландшафтів.
Цвіклівців насправді двоє: на лівому березі Другі (там практично самісінські дачі), на правому – Перші (а це вже справжнє село з гарно поставленою церквою).
У селі Другі Цвіклівці добре видно петлю, яку річка Смотрич робить перед впадінням у Дністер.
Орієнтир для пошуку панорами сухопутний: дорога з Кам’янця роздвоюється біля гігантської і все ще не демонтованої зірки на полі імені воїна-афганця Миколи Будняка.
Чернівецький берег теж не відстає в мальовничості. Неподалік від Великої Слобідки та Врублівців дві крихітні річечки Сара-Лунга і Сурша, зливаючись за сотню метрів до Дністра, створюють надзвичайної краси пейзаж.
От лишень дістатися до цієї краси значно важче.
Зовсім на коротку мить зелені пагорби між синьої води промайнуть у вікні електрички, яка біжить з Кам’янця-Подільського до молдовського кордону в Ларзі
Човен може бути варіантом, як і піші походи.
Фото взяті з вільних джерел.
